Історія розвитку вчення про темперамент

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«Темперамент: сутність, типи, вплив на трудову діяльність.»

Виконала студентка заочної форми:

Гнатюк Олександра Віталіївна

Перевірив викладач:

Київ 2016
Зміст:

1. Поняття темпераменту.

2. Типи темпераменту та його властивості.

3. Вплив темпераментна на трудову діяльність.


Поняття темпераменту

Темпера́мент-вроджена і мало змінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини.Темперамент становить основу розвитку характеру. З фізіологічної точки зору, темперамент — тип вищої нервової діяльності людини.У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

Історія розвитку вчення про темперамент

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр. до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться як сангвінік,слиз (гр. phlegma) - флегматик, жовта жовч (гр. choie) - холерик, чорна жовч (гр. melania choie) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань.

Ця теорія дістала назву гуморальної(від лат. humor-рідина) теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. Зазначимо, що створена Гіппократом та Галеном концепція залежності темпераменту від співвідношення "рідин" в організмі дістала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних та психофармакологічних дослідженнях. Наприклад, такі риси темпераменту, як реактивність, емоційна врівноваженість, чутливість, значною мірою зумовлюються індивідуальними особливостями функціонування гормональної системи.

Аристотель, пояснюючи цю теорію, стверджував, що різні темпераменти породжуються якостями крові людини. Так, від якості крові залежить загальна рухова активність людини. Аристотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Так, наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка - меланхолікам, тепла- холерикам, рідка - флегматикам.

Про вплив цього вчення на подальший розвиток типології темпераментів можна судити з того, що до середини XVIII століття майже всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи.



Так, відомий дослідник темпераменту німецький психіатр Е. Кречмер вважав, що визначені ним чотири основні риси темпераменту (чуттєвість до подразників, настрій, темп психічної діяльності та психомоторика) зумовлені хімічним складом крові.

Японський психолог Т. Фуракава також стверджував, що провідним методом діагностики темпераменту є визначення хімічного складу крові.

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII століття почала розвиватися теорія, основою якої стали якості нервової системи.Так, Альбрехт Галлер, засновник експериментальної фізіології, який ввів такі важливі для психології поняття, як збудливість та чутливість, стверджував, що основним чинником відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров. Цю ідею сприйняв його учень Г. Врісберг, котрий пов'язував типи поведінки з особливостями нервової системи. Так, він вважав, що в людей холеро-сангвінічного темпераменту великий мозок, "сильні та товсті нерви", висока збудливість органів чуття. А для флегматиків і меланхоліків характерні невеликий мозок, "тонкі нерви" та невисока збудливість органів чуття.



0442422311490461.html
0442476683232897.html
    PR.RU™